#Незламні_Голодомором
Нас морили, та не зламали!
МОСКАЛЮК ІРИНА ГРИГОРІВНА (село Баштанків Кодимська міська рада, Подільського району, Одеської області) 1910 року народження, померла 04.04.2007, свідчення взяті 5 липня 2002 р.
Страшно згадувати той голод 1932 — 1933 років. Люди вмирали, як мухи. Трохи легше було тим, хто працював у колгоспі: їм давали по 1 літрі баланди. Все зерно з колгоспу вивозилося, а по селу ходили бригади «активістів» і все витрушували до зернини. Якщо знаходили щось приховане, то забирали. А сім'ї... сім'ї... які приховували пшеницю, квасолю, кукурудзу тощо, чекали великі неприємності від влади. Правда, інколи і серед «активістів» та керівників траплялися порядні люди, але таких було мало, їх за співчуття до людей, що проявлялося у приховуванні знайдених продуктів харчування та «роздавання» колгоспного майна, віддавали під суд. Люди намагалися вижити: їли зерно прямо на полі, буряки, жолуді, різні трави, плоди дерев та їх кору, померлих тварин і птахів. Інколи вдавалося приготувати коржики із кортопляного лушпиння і з кукурудзяного борошна чи висівок, добавляючи в них розмелені жолуді. Весною готували щось на зразок млинців із цвіту акації. Така їжа часто призводила до того, що люди пухли і вмирали. Були в Баштанковому і випадки людоїдства. Померлих на дорозі відбирали спеціальні «бригади», яких присилали із сільської ради. Вони викидали померлих на віз і везли на кладови¬ще, де їх «хоронили» по кілька чоловік в одній могилі. Вижити вдалося якимось дивом. Не дай, Бог, щоб подібне коли-небудь повторилося.
