Нас морили, та не зламали!

#Незламні_Голодомором


МЕЛЬНИК ОЛЕНА АНТОНІВНА ( с. Пужайкове, Балтський район, Одеська область)

Я з 1915 року народження. Коли розпочалась колективізація, забирали усе, що хто мав. У нас була корова і трохи зерна — забрали все. Розкопували всі горбочки на городі, думали, що сховано зерно. Люди почали помирати від голоду. Ми їли лободу, жолуді, гриби, траву, терли насіння з чого можна було і варили кашу. Померлих хоронили на цвинтарі, що в бригаді №4, могили були спільні. В ті могили скидали і мертвих, і тих, що іще були живі. Хто не мав сили нести померлих до цвинтаря, то кидали померлих у рови і закопували там же. Біля нас проживала сім’я, чоловік помер, а жінка з дівчинкою залишились. Дитина дуже плакала, просила їсти, а коли вже зовсім стала знесилена і перестала плакати, мати її порізала, по куску варила і з’їла. Сусіди про це взнали, заявили в міліцію, і цю жінку забрали, куди саме я не знаю, мабуть, у тюрму. Але в селі вона більше не жила. Дуже страшне було видовище, не дай, Боже, щоб таке повторилось.

Свідчення О.А.МЕЛЬНИК записала начальник ВОС Пужайківської сільської ради М.С.Цисар.

Протягом тижня ми будемо виставляти фотореконструкцію страв зі спогадів очевидців Голодомору 1932- 1933 роках, які проживали в Одеській області.



Избранные посты
Посты скоро появятся
Следите за обновлениями
Недавние посты