Одеське вище професійне училище морського туристичного сервісу
…Голод приводив людей до повного фізичного виснаження, до патологічних змін у психіці людей. Ось чуттєві штрихи: здивування, розгубленість, непевність, зневіра, страх, спустошення, збайдужіння. З іншого — жорстокість, спокуса, злість, безглуздість, владність, сила. Панувала мораль тоталітарного, чужого людській природі суспільства. Нікого не цікавила доля людей. Ніколи не забуду, як біля двору йшла молода жінка. Сама худенька, а ноги товсті, як колодки. Попросила води. Я винесла їй «бражник», кружку води. Подякувала мені. Перейшла через греблю і померла. Люди їли все, що, на їх думку, могло врятувати їм життя.
(зі спогадів Марії Миколаївни Отченаш село Писарівка, Подільський район, Одеської області)
...Hunger led people to complete physical exhaustion, to pathologic changes in people's psyche. Here are the sensual touches: surprise, confusion, uncertainty, despair, fear, desolation, indifference. On the other hand - cruelty, temptation, anger, stupidity, authority, power. The morality of a totalitarian society alien to human nature reigned. No one was interested in the fate of people. I will never forget how a young woman was walking near the yard. She is thin, and her legs are as thick as blocks. She asked for water. I brought her a "brazhnik", a mug of water. She thanked me. She crossed the dam and died. People ate anything they thought could save their lives.
(from the memoirs of Maria Mykolaivna Otchenash, Pysarivka village, Podilsky district, Odesa region)
Ми надихнулись проєктом студентів Української академії лідерства , які першими у світі створили онлайн ресторан пам’яті «Непораховані з 1932». Студенти Академії відтворили страви, які їли українці у голодні роки! Ціна кожної страви — врятовані людські життя. Частину рецептів були створені за спогадами власних дідусів та бабусь, яким вдалося вижити ⠀
Онлайн-ресторан став продовженням проєкту «Uncounted since 1932», який створили у партнерстві з агенцією «Gres Todorchuk PR» у 2017 році. Минулі три роки студенти організовували вуличні поп-ап ресторани зі стравами часів Голодомору і пригощали всіх охочих у семи містах країни, а також в Ізраїлі та Бельгії.
Акцію у Брюсселі весною 2018 року було відзначено трьома нагород Effie Awards як за одну із найуспішніших комунікаційних кампаній в Україні. Перехожі ділилися своїми враженнями від страви, дехто розповідав про своїх рідних, що пережили голод.
Щоб більше українців дізналися про геноцид нашої нації, щоб ця тема була важливою історичною пам’яттю для сучасників, аби ця трагічна сторінка в історії українського народу не повторилася знову Одеське вище професійне училище морського туристичного сервісу за підтримки Центру патріотичного виховання дітей та молоді беручи за основу працю Державного архіву Одеської області розпочинає проєкт #Незламні_Голодомором
We were inspired by the project of the students of the Ukrainian Academy of Leadership, who were the first in the world to create an online memory restaurant "Unnumbered since 1932". Academy students have recreated dishes that Ukrainians ate during the famine years! The cost of every meal is a life saved. Some of the recipes were created based on the memories of their own grandparents who managed to survive
The online restaurant was a continuation of the "Uncounted since 1932" project, which was created in partnership with the "Gres Todorchuk PR" agency in 2017. Over the past three years, students have organized street pop-up restaurants serving food from the days of the Great Famine and entertaining anyone who wanted to be in seven cities in the country, as well as Israel and Belgium.
The campaign in Brussels in the spring of 2018 was awarded three Effie Awards as one of the most successful communication campaigns in Ukraine. Passers-by shared their impressions of the meal, and some told of relatives who survived the famine.
So that more Ukrainians learn about the genocide of our nation, so that this topic is an important historical memory for contemporaries, so that this tragic page in the history of the Ukrainian people is not repeated again. And organization of leisure time for children and youth. Odesa, based on the work of the State Archive of the Odesa Region, is starting a project#Unbreakable_by_Holodomor
2021 рік
ОСТАТЮК ІВАН
(с. Пасицели, Балтська міська громада, Подільський район, Одеської області)
Щоб врятуватися від вірної смерті, наш батько поїхав на Донбас працювати на шахті. Він, колишній здоровий військовий моряк, теж почав пухнути. Пам’ятаю й досі, як восени 1932 року мати, я і сестра проводжали його на станцію Балта. Це була трагічна картина. Нам не вірилось, що такий кремезний, веселий колись чоловік дивився на нас якимись байдужими очима, в яких світилося одне бажання — їсти. Смерть косила людей із зими 1932-го до літа 1933-го.
Навесні 33-го від батька з Донбасу надійшла перша допомога: макуха, ячмінні крупи, дерть. Нашій радості не було меж. Але така допомога була все ж недостатньою. Я, сестра та матір почали їсти жом, мелясу. Весною 33-го, у дні відлиги, ходили на колгоспне поле шукати мерзлу картоплю, з трухляви якої ще й млинці готували.
Ми з сестрою ходили до школи, й мати на сніданок готувала нам «бевку». Що це таке? У кип’яченій воді на цілу каструлю розчинювали 2 — 3 ложки житнього борошна.
Весною 33-го на подвір’ях та дорогах лежали трупи померлих з голоду. Здавалося: уже весна, можна й вижити. Дочекались літа. Налилися колоски пшениці й жита. І недозріле зерно часто ставало причиною смерті. Односельці, наваривши зерна, з’їдали його відразу, а на другий день помирали від запалення шлунку й кишок. Мертвих людей скидали в безтарки й звозили в спільну яму на цвинтар.
Тоді ж померло п’ять моїх однокласників. Важко було бачити відчай людей. І в нас були факти людоїдства.
На фото "Бевка"
Що це таке? У кип’яченій воді на цілу каструлю розчинювали 2 — 3 ложки житнього борошна.
IVAN OSTATYUK
(Pasytseli village, Baltic city community, Podilsky district, Odesa region)
To save himself from certain death, our father went to Donbas to work in a mine. He, a healthy ex-military sailor, also began to swell. I still remember how in the fall of 1932, my mother, my sister and I escorted him to the Balta station. It was a tragic picture. We couldn't believe that such a stout, cheerful man once looked at us with some blank look in which one desire shined - to eat. Death mowed down people from the winter of 1932 to the summer of 1933.
In the spring of the 33rd, my father received the first aid from the Donbass: cake, barley groats, dirt. Our joy knew no bounds. But such help was still not enough. My sister, mother and I started eating porridge and molasses. In the spring of 1933, during the thaw, they went to the collective farm field to look for frozen potatoes, the carcasses of which were also used to make pancakes.
My sister and I went to school, and our mother cooked us "bevka" for breakfast. What it is? 2-3 spoons of rye flour were dissolved in boiled water for a whole pan.
In the spring of 1933, the corpses of those who died of hunger were lying in the yards and on the roads. It seemed: it is already spring, it is possible to survive. We waited for summer. Ears of wheat and rye poured in. And unripe grain often became the cause of death. The villagers, having boiled the grains, ate it immediately, and the next day they died from inflammation of the stomach and intestines. Dead people were thrown into beztarks and taken to a common pit at the cemetery.
Five of my classmates died at the same time. It was hard to see people's despair. And we had facts of cannibalism.
In the photo "Bevka"
What it is? 2-3 spoons of rye flour were dissolved in boiled water for a whole pan.
ДИГОРЯН МАРІЯ ВАСИЛІВНА
(місто Ананьїв, Подільський, район, Одеська області)
Було дуже важко; я була ще підлітком і жила у своїх рідних. Батьків не стало дуже рано — в півтора роки я залишилась без матері. Саме у той страшний час, коли люди пухли від голоду і не було чого їсти. їли молоденьку травицю, збирали жолуді, мололи і пекли коржі. Хоч гірке та не добре, та виживати було якось потрібно. Вийшла заміж рано, ні в чоловіка, ні в мене за душею нічого не було. Пішла працювати на тракторну бригаду, робила на тракторі і так заробляла. Ще в колгоспі крадькома макуху брала, і пекли ми якісь млинчики.
MARIA VASILIVNA DIGORIAN
(city Ananyiv, Podilskyi, district, Odesa region)
It was very difficult; I was still a teenager and lived with my relatives. My parents died very early - at the age of one and a half I was left without a mother. It was at that terrible time when people were starving and there was nothing to eat. hey eat tender grass, gather acorns, grind and bake cakes. Although it was bitter and not good, it was somehow necessary to survive. I got married early, neither my husband nor I had anything for my soul. I went to work for a tractor crew, worked on a tractor and earned money that way. Back in the collective farm, I secretly took oilcake, and we baked some pancakes.
МЕЛЬНИК ОЛЕНА АНТОНІВНА
( с. Пужайкове, Балтський район, Одеська область)
Я з 1915 року народження. Коли розпочалась колективізація, забирали усе, що хто мав. У нас була корова і трохи зерна — забрали все. Розкопували всі горбочки на городі, думали, що сховано зерно. Люди почали помирати від голоду. Ми їли лободу, жолуді, гриби, траву, терли насіння з чого можна було і варили кашу. Померлих хоронили на цвинтарі, що в бригаді №4, могили були спільні. В ті могили скидали і мертвих, і тих, що іще були живі. Хто не мав сили нести померлих до цвинтаря, то кидали померлих у рови і закопували там же.
Біля нас проживала сім’я, чоловік помер, а жінка з дівчинкою залишились. Дитина дуже плакала, просила їсти, а коли вже зовсім стала знесилена і перестала плакати, мати її порізала, по куску варила і з’їла. Сусіди про це взнали, заявили в міліцію, і цю жінку забрали, куди саме я не знаю, мабуть, у тюрму. Але в селі вона більше не жила. Дуже страшне було видовище, не дай, Боже, щоб таке повторилось.
Свідчення О.А.МЕЛЬНИК записала начальник ВОС Пужайківської сільської ради М.С.Цисар.
ELENA ANTONIVNA MELNYK
(Puzhajkovo village, Baltsky district, Odesa region)
I was born in 1915. When collectivization began, everything that anyone had was taken away. We had a cow and some grain - they took everything. They dug up all the bumps in the garden, thinking that the grain was hidden. People began to die of hunger. We ate quinoa, acorns, mushrooms, grass, rubbed seeds from whatever we could and cooked porridge. The dead were buried at the cemetery in Brigade No. 4, the graves were shared. Both the dead and those who were still alive were thrown into those graves. Those who did not have the strength to carry the dead to the cemetery threw the dead into ditches and buried them there.
A family lived near us, the husband died, and the woman and the girl remained. The child cried a lot, asked for food, and when it became completely exhausted and stopped crying, the mother cut it up, boiled it piece by piece and ate it. The neighbors found out about it, reported it to the police, and this woman was taken, I don't know where exactly, probably to prison. But she no longer lived in the village. It was a very scary sight, God forbid it happens again.
The testimony of O. A. MELNYK was recorded by the head of the VOS of the Puzhaykiv village council, M. S. Tsysar.
КОВАЛЬ УЛЯНА ДАВИДІВНА
(с.Обжиле,Балтська міська громада, Подільський район, Одеська область)
Будучи підлітком (1919 року народження), я добре запам’ятала голодовку 1932 — 1933 років. Люди пухли від голоду, їли бурячиння, гнилу суху картоплю перемелювали на муку й пекли млинці. Тяжко голод переносили діти, багато з них померло. Якщо в когось було трішечки зерна, то його жорнували, по ложці сипали у воду і варили дітям баланду. Запам’ятався особливо страшний день похорон мого батька, який помер під час голоду. Поки відправляли службу в церкві, то в яму, яку було викопано для батька, вже було накидано повно трупів, тож батька поклали зверху й закопали.
Спогади У.Д.КОВАЛЬ записано 28.04.07р.
На фото "Баланда"
ULYANA DAVIDIVNA KOVAL
(Obzhile village, Baltska city community, Podilsky district, Odesa region)
As a teenager (born in 1919), I remembered well the hunger strike of 1932-1933. People put on weight from hunger, eating beets, grinding rotten dry potatoes into flour and pancakes. The hunger was hard for the children, many of them died. If someone had a little bit of grain, it was ground, poured into water by the spoonful, and cooked balanda for the children. I remember a particularly terrible day of the funeral of my father, who died during the famine. While the service was being held in the church, the pit that had been dug for the father was already full of corpses, so the father was placed on top and buried.
Memories of U.D. KOVAL recorded on 04/28/07.
In the photo "Balanda"
МОСКАЛЮК ІРИНА ГРИГОРІВНА
(село Баштанків Кодимська міська рада, Подільського району, Одеської області)
1910 року народження, померла 04.04.2007, свідчення взяті 5 липня 2002 р.
Страшно згадувати той голод 1932 — 1933 років. Люди вмирали, як мухи. Трохи легше було тим, хто працював у колгоспі: їм давали по 1 літрі баланди. Все зерно з колгоспу вивозилося, а по селу ходили бригади «активістів» і все витрушували до зернини. Якщо знаходили щось приховане, то забирали. А сім'ї... сім'ї... які приховували пшеницю, квасолю, кукурудзу тощо, чекали великі неприємності від влади. Правда, інколи і серед «активістів» та керівників траплялися порядні люди, але таких було мало, їх за співчуття до людей, що проявлялося у приховуванні знайдених продуктів харчування та «роздавання» колгоспного майна, віддавали під суд.
Люди намагалися вижити: їли зерно прямо на полі, буряки, жолуді, різні трави, плоди дерев та їх кору, померлих тварин і птахів. Інколи вдавалося приготувати коржики із кортопляного лушпиння і з кукурудзяного борошна чи висівок, добавляючи в них розмелені жолуді. Весною готували щось на зразок млинців із цвіту акації. Така їжа часто призводила до того, що люди пухли і вмирали. Були в Баштанковому і випадки людоїдства. Померлих на дорозі відбирали спеціальні «бригади», яких присилали із сільської ради. Вони викидали померлих на віз і везли на кладови¬ще, де їх «хоронили» по кілька чоловік в одній могилі.
Вижити вдалося якимось дивом. Не дай, Бог, щоб подібне коли-небудь повторилося.
MOSKALIUK IRYNA HRYGORIVNA
(Bashtankiv village, Kodim city council, Podil district, Odesa region)
Born in 1910, died on April 4, 2007, testimony was taken on July 5, 2002.
It is terrible to remember the famine of 1932-1933. People were dying like flies. It was a little easier for those who worked in a collective farm: they were given 1 liter of beer each. All the grain was taken out of the collective farm, and teams of "activists" went around the village and shook everything down to the grain. If they found something hidden, they took it away. And families... families... who hid wheat, beans, corn, etc., were expecting big trouble from the authorities. True, sometimes there were decent people among the "activists" and managers, but there were few of them, they were put on trial for their compassion for people, which was manifested in hiding the found food products and "giving away" collective farm property.
People tried to survive: they ate grain directly in the field, beets, acorns, various herbs, fruits of trees and their bark, dead animals and birds. Sometimes it was possible to prepare cakes from potato husks and from corn flour or bran, adding ground acorns to them. In the spring, they prepared something like pancakes from acacia flowers. Such food often caused people to bloat and die. There were also cases of cannibalism in Bashtankovo. The dead on the road were picked up by special "brigades" sent from the village council. They threw the dead onto a cart and took them to the cemetery, where they were "buried" by several people in one grave.
It was a miracle to survive. God forbid that this should ever happen again.
ІВОНИЦЯ МАРІЯ АРТЕМІВНА
(село Піщана, Подільський район,Одеська область)
Мені у 1932 р. було 10 років. Проживала я з батьками і ще з трьома меншими дітьми. Батьки, як і інші селяни, працювали в колгоспі. Праця була важкою, за яку майже нічого не платили. Ми жили в основному з того, що батько ловив рибу і був непоганим мисливцем. Мати за рибу щось виміняє або продасть на базарі. Але в 1932 році сім’ю спіткало горе — померла мати, і я залишилася за старшу. Тато весь день у полі, а я вдома — вся хатня робота на мені, треба було доглядати менших дітей та ще покійної матері «норму» в полі зробити. А їсти майже нічого не було. Часто приходили уповноважені з сільради і збирали всякі податки. Ми ухитрялися щось заховати. Картоплю закопали в садку під яблунею і присипали листям. В нас була маленька коза, мабуть, вона спасла нас від голодної смерті навесні 1933 року. Ми її дуже любили і намагалися добре годувати сіном, кукурудзиною, яку заготували з осені. Може тому, що тих уповноважених зустрічали 4 пари голодних, запалих очей на худеньких обличчях, вони не дуже рилися в хаті та клуні. Весною разом
із сусідськими дітьми ходили в поле збирати мерзлі буряки, картоплю. А коли вже підросла кропива, щавель — їх варили разом з кукурудзяною крупою. В сусідів на круподерку мололи кукурудзу, з крупи варили куліш, а з муки пекли коржики. Навчила мене тітка Горпина. Дуже тяжко було, я сама дивуюся, як ми вижили. Багато сусідів поховали своїх дітей та рідних.
Протягом всього свого довгого життя я навчала своїх дітей, онуків і правнуків берегти кожну крихту хліба.
Спогади М.А.ІВОНИЦІ записала завідувачка Піщанської бібліотеки О.І.Сокерчак
IVONYTSYA MARIA ARTEMIVNA
(Pishchana village, Podilsky district, Odesa region)
I was 10 years old in 1932. I lived with my parents and three younger children. Parents, like other peasants, worked in a collective farm. The work was hard, for which almost nothing was paid. We lived mainly on the fact that my father caught fish and was a good hunter. The mother exchanged something for the fish or sold it at the bazaar. But in 1932, grief befell our family, my mother died, and I was left as the eldest. Dad was in the field all day, and I was at home - all the housework was on me, I had to take care of my younger brothers and sisters and to work instead of my late mother in the field. And there was almost nothing to eat. Officials from the village council often came and collected all kinds of taxes. We managed to hide something. The potatoes were buried in the garden under the apple tree and covered with leaves. We had a small goat, apparently it saved us from starvation in the spring of 1933. We loved it very much and tried to feed it well with hay and corn, which we had collected since the autumn. I think that those commissioners didn’t rummage much in the house because they met 4 pairs of hungry, sunken eyes on thin faces. In the spring we went to the field with the neighbor's children to collect frozen beets and potatoes. And when the nettles and sorrel grew, we cooked them together with corn grits. Neighbors grinded corn, cooked kulish from groats, and baked pancakes from flour. Aunt Horpina taught me how to do it. It was very difficult, I wonder how we survived. Many neighbors buried their children and relatives.
Throughout my long life, I taught my children, grandchildren and great-grandchildren to save every crumb of bread.
The recollections of M.A. IVONYTSI were recorded by the head of the Pishchan Library O.I. Sokerchak
БОРІД (БОРШ ?) ОЛЕКСАНДР ІСИДОРОВИЧ
(село Оленівка, Балтська міська громада,Подільський район, Одеська область)
Голодовку 1933 року я пам’ятаю добре, бо я 1918 року народження. В селі Оленівка на той час були сільські активісти: дві або три бригади, які ходили по селу та забирали у людей все, що знаходили. Лазили по горищах, по погребах, ходили зі шпичками, якими втикали та перевіряли, чи не закопано щось. Я пам’ятаю, у нас знайшли сухофрукти — і ті забрали. Все це було зроблено спеціально, а прикриттям для них було те, що «приказано з району».
Люди почали помирати. Смерть була жорстокою, помирали і в хатах, і на вулицях кожного дня. Якщо людям щось вдавалось сховати, то лише ті й виживали, а якщо не встигли сховати — помирали.
Активісти, які забирали все у людей, почали пити, гуляти. Ще в 1928 році були створені колгоспи. Люди, які вступили до колгоспу, пухли від голоду. їх гонили в поле на роботу, а хто не міг уже робити, то їх чіпляли за возом і тягли. Я на свої очі бачив, як тягли за возом чоловіка на роботу на поле, який там і помер, а активісти говорили, що так буде з кожним, хто відмовляється ходити на роботу.
Вже весною, коли почали рости бур’яни, якщо і було в когось хоча б горсточка висівок, люди мішали з лободою і пекли коржики. Жорнували жолуддя, їли мох дуба, щавель, молочай, листя з вишні. Мій тато поїхав в м.Луганськ на заробітки, то за ті копійки втридорога на базарі купували висівки, щоб прогодувати сім’ю. Все, що було краще в хаті: подушки, коври, паратари — все вимінювали на висівки.
Хоронили людей дуже бідно, гробів не було, завертали в якусь пілочку та так і закопували. В
1932 році помер мій брат, якому було 13 років. Мама сама викопала яму і сама закопала.
Що ще можна сказати? Одним словом, було страшно тоді, і страшно згадувати все це зараз. Вимерло, мабуть, половина села. Краще б цього ніколи більше не було, і щоб наші діти не знали цього і не бачили.
Спогади О.І.БОРІДА, учасника бойових дій у Великій Вітчизняній війні,
записала 25 квітня 2007 р. касир-рахівник Оленівської сільської ради Ольга Григорівна Шуляк.
BORID (BORSH?) OLEKSANDR ISIDOROVYCH
(Olenivka village, Baltska city community, Podilsky district, Odesa region)
I remember the starvation of 1933 well, because I was born in 1918. At that time, there were village activists in the village of Olenivka: two or three brigades that went around the village and took everything they found from people. They searched the attics and cellars, walked around with spikes, which they used to poke and check if something was buried. I remember the day when they found the last food we had - dried fruits and took them away. All that was done on purpose, and the cover for them was that it was "an order from the administration".
People started dying. Death was cruel, people died both in houses and on the streets every day. Only people who managed to hide something survived, and the rest of people who did not have time to hide anything, died.
Activists who took everything from people started drinking and partying. Back in 1928, collective farms were created. People who joined the collective farm were swollen with hunger. They were driven into the field to work, and those who could no longer work were tied to a cart and dragged. I saw with my own eyes how a man was dragged to work in the field, and he died there, and the activists said that this would happen to anyone who refused to go to work.
In the spring, when the weeds began to grow, if anyone had even a handful of bran, people mixed bran with wormseed and baked pancakes. They crushed acorns, ate oak moss, sorrel, cherry leaves. My dad went to the city of Luhansk to earn money, and for those pennies we bought bran at the bazaar at triple the price in order to feed the family. The best we had in the house: pillows, carpets - everything was exchanged for bran.
People were buried very poorly, there were no graves and people were wrapped in some kind of cloth and buried like that.
In 1932, my brother died, who was 13 years old. My mom dug the hole herself and buried him herself.
What else can we say? In a word, it was scary then, and it's scary to remember all this now. Probably half of the village died out. It would be better if this never happened again, and that our children did not know this and did not see it.
Memories of O.I. BORID, combatant in the Second World War, written on April 25, 2007 by the cashier of Olenivska village council Olga Hryhorivna Shulyak.
25 листопада 2021 року до нас завітав одеський телеканал "Mediaінформ" за що ми їм безмежно вдячні Журналістів зацікавив наш проєкт #Незламні_Голодомором фотореконструкцію якого вони побачили в наших соціальних мережах.
Старший майстер - Марущак Людмила Іванівна розповіла про страви часів Голодомору показувала їх правильне приготування, згадуючи спогади своїх рідних про ті сумні події.
Щоб більше українців дізналися про геноцид нашої нації, щоб ця тема була важливою історичною пам’яттю для сучасників, аби ця трагічна сторінка в історії українського народу не повторилася знову наш навчальний заклад за підтримки Центру патріотичного виховання дітей та молоді, беручи за основу працю Державного архіву Одеської області, з понеділка 22 листопада розпочав висвітлення проєкту #Незламні_Голодомором на просторі інтернету.
В наступному році ми плануємо акцію в центрі міста з демонстрацією та дегустрацією "страв", які їли українці у голодні роки 1932 - 1933 років
Це був емоційний та важливий сюжет, бо дегустуючи приготовлені страви, журналіст телеканалу не стримала сльози...
Ми дуже сподіваємось що проєкт #Незламні_Голодомором зможе допомогти по іншому відчути та зрозуміти цю страшну традегію нашого народу!
On November 25, the Odesa TV channel "Mediainform" visited us, for which we are immensely grateful. Journalists were interested in our #Unbreakable_Holodomor project, a photo reconstruction of which they saw on our social networks.
The senior master - Marushchak Lyudmila Ivanivna talked about the dishes of the Holodomor era and showed how to prepare them correctly, recalling the memories of her relatives about those sad events.
So that more Ukrainians learn about the genocide of our nation, so that this topic is an important historical memory for contemporaries, so that this tragic page in the history of the Ukrainian people is not repeated again, our educational institution with the support of the Center for Patriotic Education of Children and Youth, based on the work of the State Archives Odesa region, from Monday, November 22, started covering the project #Nezlamni_Holodomor on the Internet.
Next year, we are planning an action in the city center with a demonstration and tasting of "dishes" eaten by Ukrainians during the famine years of 1932-1933
It was an emotional and important plot, because while tasting the prepared dishes, the journalist of the TV channel could not hold back tears...
We really hope that the #Unbreakable_Holodomor project will be able to help in a different way to feel and understand this terrible tragedy of our people!
Сюжет телеканалу "Mediaінформ" про наш проєкт #Незламні_Голодомором
2022 рік
Збережи пам'ять!
Збережи правду!
ДЕРКАЧ ВІКТОР МИКОЛАЙОВИЧ
с. Гуляївка
Згадує розповідь своєї мачухи Зінаїди Олексіївни, яка народилася 5 квітня 1926 року в Молдові, село Ришкани. Жили спочатку в Біляївському районі Одеської області в селі Яськи, потім батьки переїхали в Одесу. Віктор Миколайович запам’ятав ту вражаючу розповідь мачухи Зінаїди Олексіївни. В 1932 – 1933 рр. їй було п’ять років, і вона вже пам’ятала голод. Взимку, згадує, не мали, що вдягнути, в сім’ї було четверо душ дітей і всі сиділи в хаті. Виходили лиш за тим, щоб набрати снігу, розтопити його на воду і на тій воді варили січку, шкіряні ремені, лапті, подрібнивши їх на маленькі-маленькі шматочки.
Варили гнилу картоплю, яку і картоплею не назвеш. Одного разу хтось із дорослих в сім’ї кликав сусіда, щоб той убив їхню улюблену собаку і зняв шкіру, бо вже зовсім не було, що їсти. Варили собаче м’ясо в одній воді, нічого було вкинути у той суп крім м’яса. Їли, закривши очі і ніс, бо було дуже жалко собаки і дуже смерділо собаче м’ясо. Частину м’яса віддали сусіду за роботу.
Спогади записав Деркач Денис, учень 11-го класу, з розповіді батька.
Цього року, як і торік, ми продовжуємо наш проєкт #Незламні_Голодомором беручи за основу праці Державного архіву Одеської області, щодня на сторінці будемо виставляти фотореконструкцію страв зі спогадів очевидців Голодомору 1932 -1933 роках, які проживали в Одеській області.
Save the memory!
Keep the truth!
DERKACH VIKTOR MYKOLAYOVYCH
with. Gulyaivka
He recalls the story of his stepmother Zinaida Oleksiivna, who was born on April 5, 1926 in the village of Ryshkany, Moldova. At first, they lived in the village of Yasky in the Bilyaiv district of the Odesa region, then their parents moved to Odessa. Viktor Mykolayovych remembered that impressive story of stepmother Zinaida Oleksiivna. In 1932-1933, she was five years old, and she already remembered the famine. In winter, he recalls, they had nothing to wear, there were four children in the family and they all sat in the house. They only went out to gather snow, melt it into water, and then boil sichka, leather belts, and slippers on that water, chopping them into small, very small pieces.
They cooked rotten potatoes, which you can't even call potatoes. Once, one of the adults in the family called a neighbor to kill their beloved dog and skin it, because there was nothing to eat. They boiled dog meat in the same water, nothing was thrown into that soup except meat. They ate with their eyes and nose closed, because they felt very sorry for the dog and the dog meat smelled very bad. Part of the meat was given to a neighbor for work.
Derkach Denys, a student of the 11th grade, recorded his memories from his father's story.
This year, as last year, we continue our #Unbreakable_Holodomor project based on the work of the State Archives of the Odesa Region, and every day on the page we will post a photo reconstruction of dishes from the memories of eyewitnesses to the Holodomor of 1932-1933 who lived in the Odesa Region.
ГАВРЮТЕНКО ЛЮДМИЛА ІВАНІВНА
м. Березівка
Народилася 20 лютого 1927 року в с. Чиживе. В 1933 році їй було 6 років. Вона мало що пам’ятає, та одне завжди перед очима – постійне відчуття голоду.
В сім’ї було 5 чоловік, двоє дорослих і троє дітей. Дорослі ходили збирати колоски, і
діти з ними. Їли макуху, кашу із цвіту акації, висівок, борщ варили із лободи. На кожного члена сім’ї припадав маленький кусень хліба на цілий день. А ще Людмила Іванівна запам’ятала, як батько йшов на роботу, а вона бігла за ним, щоб він відломив крихітку хліба від того шматочка, який він взяв на роботу на цілий день. Це не повинні були бачити інші діти, тому що їм би не дісталося. А батько залишався голодним… Так було часто:
батько все віддавав дітям, сам пухнув з голоду, тяжко хворів. Людмила Іванівна розповідала нам про це та гірко плакала. Згадувала про сусідів, які повмирали від голоду.
Спогади записали Голік Ірина, Соколова Вікторія.
На фото : каша із цвіту акації
LYUDMYLA IVANIVNA HAVRUTENKO
Berezovka
She was born on February 20, 1927 in the village of Chizhiv In 1933, she was 6 years old. She doesn't remember much, but one thing is always in front of her sight - a constant feeling of hunger.
There were 5 people in the family, two adults and three children. Adults went to collect ears of corn, and took children with them. They ate oilcake, porridge made from acacia flowers, bran, borscht was cooked from quinoa. Each family member had a small piece of bread for the whole day. And Lyudmila Ivanovna remembered how her father went to work, and she ran after him so that he would break off a small piece of bread from the piece that he took to work for the whole day. The other kids weren't supposed to see it, because they wouldn't get any. And my father remained hungry... This happened often: the father gave everything to his children, he was starving to death, and was seriously ill. Lyudmila Ivanovna told us about it and cried bitterly. She remembered her neighbors who died of hunger.
Memories were recorded by Iryna Golik, Victoria Sokolova.
In the photo: porridge from acacia flowers
ДІКУСАР ГАННА МИКОЛАЇВНА
— Голодомор почався, коли мені було 6 років. Мама варила латуру – це така юшка з 3-2 картоплин на казан води, щавлю і жмені крупи. Також мама робила млинці. Вони були зроблені з стакану води, жмені крупи та щавлю. Мати це перемішувала і викладала на суху сковорідку, тому що ні олії, ні жиру не було. Воно підсмажувалось і ми таке їли. Та було ще одне спасіння, в нас була корова. Ми її зарізали. Так ми і вижили: я мама, та три мої брати. Тато захворів під час голодомору і помер.
На фото : Латура - це така юшка
з 3-2 картоплин на казан води, щавлю і жмені крупи
HANNA MYKOLAIVNA DIKUSAR
— The Holodomor began when I was 6 years old. Mom used to cook latura - this is a soup made from 3-2 potatoes per cauldron of water, sorrel and a handful of groats. My mother also made pancakes. They were made from a glass of water, a handful of cereal and sorrel. Mother mixed it and put it on a dry pan, because there was no oil or fat. It was fried and we ate it. But there was another salvation, we had a cow. We killed her. That's how we survived: I, my mother, and my three brothers. Dad got sick during the famine and died.
In the photo: Latura, kind of a soup of 3-2 potatoes per cauldron of water, sorrel and a handful of groats
БЕНДА НАДІЯ ІВАНІВНА
с. Гуляївка
Народилася в 1924 році. Під час голодомору жила в селі Гуляївка. Багато про голодомор 1932 – 1933 років не пам’ятає. Пам’ятає лише те, що не було людям що їсти. Їли макуху, гав, варили шкіряні реміння. Люди пухли від голоду. Помирали і не захороненні лежали на вулицях, бо не було сил ховати їх. Вижили завдяки тому, що варили гав.
Спогади записала Лебеденко Ірина, учениця 11-го класу.
На фото : юшка (варили шкіряні ремені з додованням макухи)
BENDA NADIA IVANIVNA
with. Gulyaevka
She was born in 1924. During the famine, she lived in the village of Gulyaivka. she does not remember much about the Holodomor of 1932-1933. She only remembers that there was nothing for the people to eat. They ate oilcake, barked, and cooked leather belts. People were swollen of hunger. They died and lay unburied in the streets, because there was no strength to bury them. They survived thanks to the fact that they brewed crows.
Iryna Lebedenko, a student of the 11th grade, recorded her memories.
In the photo: soup (cooked leather belts with the addition of cake)
КРАВЧЕНКО КЛАВДІЯ МИРОНІВНА
— Поки не випав сніг і потім ранньою весною люди розкопували нори й забирали мишачі запаси – насіння буряків та злаків. Все це (навіть це!) треба було робити потайки, оскільки такі вчинки кваліфікувалися як розкрадання соціалістичної власності й підпадали під людожерський Указ від 7 серпня 1932 року. Товкли також просіяні висівки, додаючи варені та розтовчені картопляні лушпайки, і пекли коржики, що звалися «матержаники». Весною додавали варений бур’ян (кропиву, лободу тощо). Хто вижив і зберіг насіння, засадили городи. Багато хто саджав гарбузи, а коли виросла зав’язь, то ці зелені гарбузи парили у казанах. Їде, бувало, колгоспник у поле на роботу, заточується від виснаження, й несе з собою харчі – відро парених гарбузів. Сяде їсти, а потім ледве зможе підвестися, бо лише шлунок набив, але не наївся, і сил бракує.
KRAVCHENKO KLAVDIA MYRONIVNA
— Until it snowed and then in early spring, people dug holes and took away the mouse's reserves - beetroot and cereal seeds. All this (even this!) had to be done secretly, since such acts were qualified as theft of socialist property and weresubject to the cannibalistic Decree of August 7, 1932. They also mashed sifted bran, adding boiled and mashed potato skins, and baked cakes called "materzhaniki". Boiled weeds (nettle, quinoa, etc.) were added in the spring. Those who survived and saved the seeds planted gardens. Many people planted pumpkins, and when the ovary grew, these green pumpkins were steamed in cauldrons. Sometimes a collective farmer went to the field to work, so exhausted he couldn’t move, and carried food with him - a bucket of steamed pumpkins. He sat down to eat, and then he could hardly get up, because he had only filled his stomach, but he had not eaten, and he lacked strength.
ПЕТРИШИНА НОННА АДАМІВНА
с. Михайло-Олександрівка
— То були страшні роки Голодомору. Люди продавали всі господарські предмети, навіть подушки, перини. Нас в сім`ї на той час було семеро. Працювали важко. Їли макуху, макаржани (це млинці з вівса), пекли їх на керосиновій лампі. Жити було дуже важко. Від голоду пухло дуже багато дорослих та дітей.
На фото : макаржани
NONNA ADAMIVNA PETRYSHINA
vil. Mykhailo-Olexandrivka
- Those were the terrible years of the Holodomor. People sold all household items, even pillows and duvets. There were seven of us in the family at that time. We worked hard. They ate oil cake, makarzhany (these are pancakes made of oats), baked them on a kerosene lamp. Life was very difficult. Many adults and children were swollen of hunger.
In the photo: makarzans
КИСЕЛЬОВА (БЕЗРОДНЯ) ЛЮДМИЛА КИРИЛІВНА
с. Гуляївка
— В сім’ї було 9 дітей. Батько працював в колгоспній кузні, мати пекла для колгоспу хліб, але собі хліба чи хоча б борошна залишити не можна було. З ночвів зішкрібала залишки тіста і варила затірку. Теребили насіння щириці, запарювали і їли. З лободи пекли маторжаники. Взимку старші дітки ходили по полях і збирали мерзлу картоплю, буряк. Все зерно вивозили, людям нічого не лишали. Мене батьки посилали в сусіднє село Софіївку до родичів по рибу, коли вже зовсім по кілька днів не було що їсти.
KISELYOVA (BEZRODNYA) LYUDMYLA KYRILYVNA
vil. Gulyaivka
— There were 9 children in the family. Father worked in the collective farm forge, mother baked bread for the collective farm, but it was impossible to leave bread or at least flour for herself. She scraped off the remains of the dough and cooked the grout. They crushed the seeds of styrica, steamed them and ate them. They baked matorzhaniki from quinoa. In winter, the older children went to the fields and collected frozen potatoes and beets. All the grain was taken away, nothing was left for the people. My parents sent me to the neighboring village of Sofiivka to buy fish for my relatives when there was nothing to eat for several days.
ЖИТНИК ВІРА ІВАНІВНА с. Панчули (нині с. Донське)
— У нас було в сімї четверо дітей: троє братів і я, найменша. Голодомор 1932 – 1933 рр. особисто не пам'ятаю, бо була маленька, але за словами батьків це був важкий час. В 1933 році моїх батьків розкуркурили, забрали зерно, худобу і вигнали з хати. Через короткий час батька забрали в армію, а нас вернули у свою хату. Їсти було нічого. Мама терла в ступці зерно льону і пекла льонники. Біля нас жили сусіди – Везель Антоніна Гнатівна. У неї було три сини, але в роки голодомору вони померли, а найменша донька вижила. Антоніна Ігнатівна заховала трішки зерна в грубу і прохала доньку Марійку нікому не розказувати. Коли прийшли забирати зерно, Марійка видала секрет, де мама заховала зерно, і все забрали. 1945 – 1946 рр. люди теж дуже голодували. Дякуючи моєму дідові Йосипу, ми вижили. Дід чинив шкіру забитої худоби і робив з неї упряж для коней. Потім ходив по сусідніх колгоспах і міняв упряж на зерно. Це були важкі роки в житті кожної людини.
Мені дуже тяжко згадувати ті роки.
Спогади записала Сидорко Ольга, учениця 8-го класу Вікторівської ЗОШ.
VIRA IVANIVNA ZHYTNYK vil. Panchuly (now the village of Donskoe)
— We had four children in our family: three brothers and me, the youngest. I don't personally remember the Holodomor of 1932-1933, because I was young, but according to my parents, it was a difficult time. In 1933, my parents were fired, their grain and livestock were taken away and they were kicked out of the house. After a short time, my father was taken to the army, and we were returned to our house. There was nothing to eat. Mother rubbed flax seeds in a mortar and baked flax cakes. Neighbors lived near us - Vezel Antonina Ignativna. She had three sons, but they died during the famine, and the youngest daughter survived. Antonina Ihnativna hid some grain in the barn and asked her daughter Mariyka not to tell anyone. When they came to collect the grain, Mariyka revealed the secret of where her mother had hidden the grain, and they took everything away. In 1945-1946, people were also very hungry. Thanks to my grandfather Joseph, we survived. Grandfather skinned slaughtered cattle and used it to make a harness for horses. Then he went to the neighboring collective farms and exchanged harnesses for grain. These were difficult years in the life of every person.
It is very difficult for me to remember those years.
Olga Sydorko, a student of the 8th grade of Viktorivska GES, recorded her memories.
